Слов’янські руни – це давня система писемності та ворожіння, яку використовували слов’янські народи. Вони становлять важливу частину культури та духовної спадщини, адже кожна руна має глибоке символічне значення й застосовувалася у ритуалах, магічних практиках та письмі.
На відміну від скандинавських рун із чітким алфавітним рядом, слов’янські руни не мають сталої кількості та визначених значень. Їх число змінюється залежно від джерел: найчастіше зустрічаються набори з 18, 24 або 33 символів. Наприклад, система з 24 рун має певну аналогію з германською традицією, тоді як варіант із 33 рун включає додаткові знаки, що відображають особливості слов’янської культури та мови.
Існує кілька теорій щодо походження слов’янських рун. Одні дослідники вважають, що вони виникли на основі етруських рун, поширених у Північній Італії в VIII–I століттях до н.е. Інші припускають, що слов’яни запозичили їх від скандинавів під час контактів із варягами. Є й думка, що слов’янські руни є самобутньою системою писемності, яка не має прямого зв’язку з іншими рунічними алфавітами.